«Мамо, я так мало людей врятував…» — шкодував Андрій Сітак, сам уже будучи при смерті

 Поділитися

Поділитися в

Медик за фахом, він пішов у військо. У квітні цього року навіть мав їхати на стажування в німецьку клініку і дуже чекав на цю подію. А ще планував одружитися і відкрити колись власний бізнес.
Андрій Сітак родом із Герасимівки Роменського району. Закінчив 9 класів місцевої школи. Веселий, душа компанії, завжди на позитиві — згадують про школяра тутешні педагоги.
У шкільні роки Андрій Сітак займався спортом — легкою атлетикою. Його наставником у Роменській ДЮСШ ім. В. Гречаного був Микола Савицький. Хлопець брав участь у численних змаганнях, часто виборював призові місця. Вдома у його батьків залишилося багато нагород і медалей.
Після школи вступив до Лебединського медичного училища ім. проф. М.І. Сітенка. У 2020-му отримав диплом молодшого спеціаліста за спеціалізацією «Лікувальна справа». А потім разом із другом-одногрупником вирішили підписати контракт зі Збройними Силами України.

— У вересні 2020 року Андрій склав присягу, — розповідає його рідна сестра Катерина Сітак. — Служив в Ужгороді. Для родини його рішення стати військовим було несподіванкою.

Одногрупник і друг Андрія, з котрим вони разом пішли в армію та вирушили захищати країну, розповів Катерині: в один момент просто вирішили, що їхні знання і вміння знадобляться і принесуть користь у війську. Адже їм не давала спокою ситуація, що відбувалася на сході країни.
Саме на схід Андрій Сітак і вирушив минулого року. Перебував у відрядженні кілька місяців, а якраз перед Новим роком приїхав у відпустку додому. Побував у стінах рідної школи й поділився зі своїм учителем, Сергієм Лавірком, планами на майбутнє — збудувати дім, створити сім’ю, відкрити власний бізнес.
Дівчину, з якою Андрій мріяв одружитися, звуть Вероніка. Познайомилися в медучилищі. Вероніка мала б закінчити навчання цього року. Мріяли, що вона переїде в Ужгород і житимуть разом. Натомість Андрій відправився захищати країну, а дівчина залишилася в рідному селі на Охтирщині. З початку вторгнення воно зазнало ракетних ударів, а потім там хазяйнували російські солдати. Тож шлях до зеленого коридору був «відрізаний».

— Андрій говорив мамі, що коли повернеться з передової, зробить Вероніці пропозицію, — чую здавлені сльози Катерини у слухавці.

А потім рідні дізналися, що хлопець тяжко поранений і перебуває в лікарні в Дніпрі.

— Батьки помчали до нього, — згадує Катерина. — А він, бойовий медик, навіть розуміючи, що помирає, все повторював: «Мамо, я так мало людей врятував… так мало людей врятував…»

Наскільки відомо рідним, вибухову травму Андрій отримав 9 березня. Медики кілька днів боролися за його життя. 18 березня Героя провели в останню путь.
Указом Президента України № 105/2022 від 4 березня Андрій Сітак нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, указом № 149/2022 від 19 березня — орденом «За мужність» ІІ ступеня.
Відзнаки рідні поки не забрали, вони у військовій частині.
У спогадах рідних та друзів, а останніх в Андрія багато, він назавжди залишиться веселим, усміхненим і чуйним хлопцем, котрий був завжди готовий простягнути руку допомоги й ніколи не опускався до того, щоб кривдити інших. Рибалкою, який обожнював це заняття і мав удома купу спінінгів. Музикантом, котрий забував про все на світі, тільки-но брав до рук гітару.
«…Сміливим і відважним був ти, наче сокіл,
Привітний, мужній, щирий, сильний духом!
Хоробрая душа хай знайде вічний спокій…
Такий ти добрий був, із щедрою душею…» — уривок із вірша про троюрідного брата Андрія жительки с. Пустовійтівка Катерини Сітак.
«Веселий, життєрадісний хлопчина, якому був усього 21 рік. Він був справжнім мужнім воїном, котрий зі зброєю в руках став на захист своєї рідної землі», — пише про Андрія Сітака настоятель Петропавлівського храму ПЦУ в м. Ромни, митрофорний протоієрей Ігор Мурий.
У спогадах рідної сестри Катерини він назавжди залишиться братом, яких більше немає. Усе дитинство вони провели разом. Вона знає про «історію» кожного його шраму.
Для тих, хто не знав Андрія за життя, він назавжди залишиться Захисником, котрий без вагань пішов боронити свою землю і народ від ворожої навали. Молодим чоловіком, котрий мав жити, любити й радіти. Героєм, перед котрим українці стають на коліна.
На першому фото — Андрій Сітак два роки тому, коли отримав диплом медика. На другому — під час відрядження до зони проведення ООС. Третя світлина — остання, яку він надіслав рідним із пекла війни.
Аліна ТКАЧЕНКО

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Нагору