Став до лав “небесного” війська: у Ромнах попрощалися з Сергієм Ситником

Сьогодні Роменська громада попрощалася з відважним Воїном-земляком – Сергієм Володимировичем СИТНИКОМ, який з мужністю відстоював право кожного українця жити в мирній країні.

Живим коридором з національними прапорами та квітами зустріли мешканці громади Захисника.

Церемонія прощання із загиблим військовослужбовцем відбулась на Алеї Слави. Провести в останню путь Героя прийшли рідні, керівництво громади, священнослужителі, побратими, друзі, небайдужі жителі громади.

Літію за загиблим військовослужбовцем відслужили священнослужителі Православної церкви України.

Після прощання жалобна процесія з квітами, прапорами, національною символікою під супровід духового оркестру провела Героя в останню земну дорогу.

Про Героя пише Роменська міська рада:

Воїн, Сергій Володимирович СИТНИК, народився 2 листопада 1979 року в селі Перехрестівка, де пройшло його дитинство та юність. Він був єдиним сином у своїх батьків. Відзначався хорошими здібностями до навчання, був відповідальним і пізнавальним учнем, який любив читати, вивчав мови та математику, і навіть міг без калькулятора множити тризначні числа.

Після закінчення школи Сергій працював робітником радгоспу в Роменському районі.

Потім він став студентом Роменського сільськогосподарського технікуму, де навчався на електрика з вересня 1994 року по червень 1998 року.

Після закінчення технікуму Сергій працював електромонтером у дослідному господарстві. У 2004 році він закінчив Сумський національний аграрний університет за спеціальністю «Менеджер» та отримав диплом з відзнакою.

Більше року працював в Англії, де, крім основної роботи, вдосконалював знання англійської мови.

З листопада 2004 року по червень 2005 року Сергій працював товарознавцем-реалізатором у ЗАО «Технологія».

З вересня 2005 року по серпень 2023 року він понад 17 років проходив службу в державній установі «Роменська виправна колонія №56», де обіймав посаду молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки. Звільнився у званні прапорщика внутрішньої служби.

У 2007 році Сергій Володимирович одружився. У подружжя народилися три прекрасні доньки, з якими чоловік завжди проводив вільний час. Сергій був гарним батьком та зразковим чоловіком, з доньками мав теплі та дружні стосунки.

18 жовтня 2024 року Сергій Володимирович був призваний до лав Збройних сил України. Після короткого навчання він захищав країну у складі взводу 3-го механізованого батальйону 155-ї окремої механізованої бригади імені Анни Київської.

Протягом служби завжди підтримував зв’язок з родиною, хоча писав мало про війну. Він казав своїм донькам: «Мрію жити життя…». Але, на жаль, не судилося…

30 грудня 2024 року Сергій востаннє зв’язався з рідними, і це був єдиний раз, коли зв’язок з ним зник більше ніж на три дні.

Земне життя солдата Сергія Володимировича СИТНИКА обірвалося 1 січня 2025 року від поранень, отриманих під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Вовкове, Донецької області.

Сергію СИТНИКУ назавжди 45…